У Середні віки попередники сучасних перукарів стригли не тільки волосся, бороди, а й проводили пункції вен, навіть не знаючи, як це правильно робиться. Згодом все змінилося і фахівці почали надавати виключно якісні послуги. Про те, як розвивалася в Будапешті перукарська справа, поговоримо тут budapest1.one.
Не тільки цирульники, а й хірурги
Перукарні існували вже в XIII столітті. Середньовічні майстри стригли волосся, голили бороди, і виконували функції хірургів: зшивали вени, виривали зуби, робили ампутації кінцівок. До XVIII століття вони виконували ці завдання добре, оскільки ніхто не перевіряв їхню компетентність. Коли почала правити Австро-Угорщиною Марія Терезія, вона видала кілька законів, які контролювали діяльність перукарів-лікарів. Заснування першого медичного факультету в Надьсомбатському університеті спровокувало розділення медицини та перукарської справи. Лікарська діяльність цирульників відсунулася на другий план. Водночас перукарі не залишилися без роботи, оскільки стрижки ставали дедалі популярнішими серед знаті. До середини 1800-х років зачіски вже були доступними для простого народу. У 1904 році заснували Угорську асоціацію перукарів. У 1922 році ухвалили закон, згідно з яким жіночий і чоловічий перукар — це дві різні професії.
Після Другої світової війни в Угорщині налічувалося близько 20 000 майстрів-перукарів, але націоналізація повністю змінила галузь. У 1950 році в Будапешті салони на вулицях Csáky, Petőfi Sándor, 1 і бульварі Múzeum, 3, були націоналізовані. А потім заснували компанію Будапештську державну перукарню із сімома відділеннями. У 1970 році в місті працювало 112 салонів краси, що належали їй, де робили легендарні зачіски “Аннабель” і “COSI”. У статті газети “Observer” за 1970 рік писали, що в перукарнях були спеціальні кабінети, де проводили різні вітамінні, парафінові, масляні, сірчані обгортання, які робили шкіру пружною. Окреме місце займала лампа “Solux”, яка мала лікувальний ефект. Повна косметична процедура займала менш як годину.
Поряд із державними перукарнями з націоналізованих дрібних підприємств один за одним утворювалися кооперативи. У 1960 році в Будапешті їх було 9. Наприклад, кооператив перукарень “Vénusz” налічував 84 салони в кількох районах. Варто зазначити, що на той час було занадто мало кваліфікованих і компетентних майстрів. Але якщо ж хороший цирульник заявив про себе з позитивного боку, надаючи якісні послуги, то він був популярний серед великої кількості жінок. Тому варто було гарному фахівцеві перейти з державної структури в кооперативну, клієнти прямували за ним.
Послуги та косметика в перукарнях
Як у кооперативних, так і в державних салонах можна було придбати різні мазі, перуки й навіть накладне волосся, зроблене зі справжнього. У випуску газети “Figyelő” за 1969 рік повідомлялося, що в будь-якому зі 112 салонів державної перукарні кожен може знайти й підібрати найкращу швейцарську косметику з догляду за волоссям. Тобто людям більше не потрібно було їхати на Захід, щоб придбати її. Крім цього, державні перукарні, використовуючи іноземну, професійну продукцію, надають послуги за відносно дешевими цінами — від 9 до 15 форинтів.
Також салони дуже дбали про вагу своїх клієнтів. Таким чином, заклади на площі Engels і вулиці Petőfi Sándor мали сучасне обладнання, куплене у Швейцарії, яке складалося з сауни, масажера і струшувача. Головна перевага апаратів у тому, що вони добре прибирали зайві кілограми з різних місць. Після процедури кожен клієнт міг прийняти душ, зробити зачіску.
Розвиток перукарської галузі
Водночас звички чоловіків щодо догляду за собою були іншими. З 1957 року перукарські послуги почали швидко розвиватися, але тривало це недовго. У моду увійшло трохи неохайне волосся, завите за власною примхою кожного. Найчастіше чоловіки купували електробритву і самостійно голилися в домашніх умовах. Що виходило на порядок дешевше.
У 1975 році запровадження недільного робочого дня розбурхало державні перукарні. Таким чином, 16 з них в Будапешті працювали у неділю. Перукарям було дуже складно впоратися з великим потоком клієнтів, які найчастіше відвідували їх у вихідні дні. Крім цього, на відміну від колег по кооперативу, вони змушені працювати з суботи до пізнього вечора неділі. Відповідно через втому, обслуговування бажало бути кращим. Часто відвідувачі писали скарги, що майстри грубі, метушливі.
Проблеми соціалістичного характеру в перукарській галузі проявилися вже в 1980-х роках. Салонів у Будапешті було дуже багато, але хороших мало. Власники зазнавали величезних збитків. Першою ознакою занепаду в цій сфері стало те, що в 1985 році державні перукарні реорганізували в невеликі приватні компанії. Крім цього, влада повністю припинила фінансування дрібних промислових кооперативів, і надала більше свободи приватному бізнесу. Потім, після зміни влади, застарілі підприємства і приміщення були приватизовані. Так і настала епоха, внаслідок якої сучасні будапештці можуть вибрати з незліченної безлічі різні салони, де надають якісні послуги.
Джерела: welovebudapest.com, bpromantikaja.blog.