Янош Пілінський (Pilinszky János) — одна з найпронизливіших і найсамотніших фігур угорської та світової поезії XX століття. Його називали «переслідуваною легендою»: людиною, що пройшла через пекло війни та таборів, враженнями від яких він ділився у своїх творах. Кожен його вірш наповнений болем, вірою та питанням про сенс існування. Сучасники називали Пілінського «білою вороною» та «рідкісною особою», яка не вписувалася в літературні системи свого часу. Агнеш Немеш Надь (Nemes Nagy Ágnes), яка добре знала поета, писала, що він був «ізгоєм» в офіційній літературі післявоєнної Угорщини, майже не друкувався та жив на узбіччі, проте про нього говорили у вузьких колах. Дізнаємося, яким було життя цього великого угорського поета. Далі на budapest1.one.
Дитинство та юність Яноша Пілінського
Янош Пілінський народився 27 листопада 1921 року в Будапешті, в Інституті підготовки акушерок на вулиці Рьокк Сілард (Rökk Szilárd utca). Перші одинадцять років свого життя він провів у багатоквартирному будинку № 5 на розі вулиць Карої (Károlyi utca) та Мадяр (Magyar utca), безпосередньо поруч із Королівським садом (Károlyi Garden) — місцем, яке пізніше стане фоном його ранніх спогадів.
Виховання Пілінського в дитинстві було суворим і дисциплінованим. Батько, Янош Пілінський-старший, часто застосовував тілесні покарання, що залишило глибокий слід у психіці майбутнього поета. У мемуарах він неодноразово з жахом згадував своє дитинство, відзначаючи жорсткість батька та атмосферу залізної дисципліни. Водночас його мати, Вероніка Батіз, була надзвичайно ніжною та щирою жінкою. Поет обожнював матір і протягом довгих років піклувався про неї, коли вона серйозно хворіла.
Середню освіту Пілінський отримав у Піаристській гімназії Будапешта (Piarist Gymnasium Budapest), де навчався з 1931 до 1939 року. Яношу було чотирнадцять років, коли він уперше почув вірші Ендре Аді (Ady Endre), і вирішив стати поетом. У шкільні роки він познайомився з творами російського письменника Федора Достоєвського, чиї ідеї про страждання, провину та духовні пошуки справили значний вплив на його творчість. Водночас він здобував глибокі доктринальні та богословські знання, які супроводжували його протягом усього життя і значною мірою формували його католицький світогляд.
Домашня освіта та гуманітарна підготовка в гімназії забезпечили Пілінському міцну інтелектуальну базу та виховали в ньому інтерес до філософії, культури та мистецтва. Після закінчення школи він вступив на перший курс юридичного факультету Будапештського університету, де вивчав римське право, що прищеплювало суворі логічні навички, та історію права, яка знайомила його з еволюцією правових норм. Цей етап підготовки став міцною базою для подальшого гуманітарного навчання.
Невдовзі Пілінський перейшов на гуманітарний факультет, де вивчав угорську та італійську історію мистецтв, що дозволило йому здобути академічні знання в галузі культури та мистецтва. Перші вірші поета були опубліковані ще в шкільні роки. Твори Пілінського друкувалися в журналах «Napkelet» та «Vigília», що свідчило про раннє визнання його таланту в літературних колах Будапешта.
Жахи Другої світової війни
Кар’єра Пілінського стрімко розвивалася під час навчання в університеті. З 1941 до 1944 року він був соредактором літературного журналу «Élet», де регулярно публікував свої твори, зазвичай під ініціалами «PJ». Проте в його життя втрутилася історія. У листопаді 1944 року, коли Будапешт перебував під німецькою окупацією, Яноша призвали на військову службу. Пілінський був змушений перервати навчання та літературну діяльність, через що так і не отримав диплома.
Його направили до Австрії, а потім до Німеччини у складі артилерійського полку. Через хворобу він фактично не брав участі в бойових діях, але перебування за кордоном дозволило йому на власні очі побачити жахи війни та руйнування. У німецькому селі Гаарбах (Haarbach) він уперше зіткнувся з реаліями концентраційних таборів. Жахливі страждання людей та побачені руйнування залишили в його душі невитравний слід і визначили всю подальшу творчість. Ці переживання згодом відобразилися у його віршах, сповнених екзистенційного, тривожного відчуття та вразливості людини.
Восени 1945 року Пілінський повернувся до Будапешта, де поступово відновлював зв’язки з культурним середовищем. З 1946 до 1948 року він працював соредактором журналу «Újhold». Післявоєнні вірші поета часто публікувалися в журналах «Válasz» та «Magyarok». Цей досвід роботи в літературному середовищі після війни закріпив за Яношем позицію одного з помітних молодих поетів Угорщини та заклав основи його подальшого розвитку.
Сучасники писали, що після війни Пілінський не кричав і не обвинувачував, а спостерігав і фіксував реальність, передаючи у віршах трагізм, людський біль та тонку духовність, що згодом стала відмінною рисою його творчості.
Літературний шлях Пілінського
Першим великим успіхом Яноша Пілінського став збірник віршів «Trapéz és korlát», опублікований у травні 1946 року за підтримки Товариства Святого Іштвана. Заголовний вірш збірки досі вважається одним із найвідоміших його творів, що відразу привернув увагу літературного середовища. Критики та сучасники відзначали незвичайну глибину його творчості.
«Тому, що майже єдиною темою віршів Пілінського є пристрасть. А точніше: внутрішня форма, сенс, виправдання його звернення до всього… Видіння його похмурого, бурхливого світу, такі як величний вірш «Hárbach 1944», майже перестали бути антропоморфними саме задля вираження групи воєнних переживань, настільки проблемних з художнього погляду», — писала пізніше Немеш Надь.
Уже наступного року Пілінський отримав за цю збірку премію Баумгартена, а потім вирушив за стипендією до Риму та Швейцарії, де перебував до 1948 року. Ці подорожі дозволили йому розширити кругозір, познайомитися з європейським мистецтвом і зміцнити свій унікальний поетичний стиль.
Після приходу до влади комуністів офіційна публікація для Пілінського була неможлива. У цей період він працював коректором у видавництві «Szépirodalmi Kiadó» та продовжував писати вірші. У 1956 році Пілінський влаштувався коректором у видавництві «Magvető Kiadó». З 1957 року і до кінця життя поет був штатним співробітником журналу «Új ember», де публікував роздуми про поезію та статті з історії мистецтва.
Наступним помітним кроком у його творчості стала публікація другої книги віршів «Harmadnapon» у вересні 1959 року. Після цього Пілінський став активним учасником літературного життя, поступово здобуваючи визнання та пом’якшувальні ставлення центральної влади до своєї творчості. У 1960-х роках поет часто бував за кордоном, читав лекції в університетах та брав участь у культурних обмінах. Серед країн, які він відвідав, були Франція, Польща, Австрія, Югославія та Велика Британія.
Цей період став часом зрілості Пілінського як поета та мислителя. Його твори поєднували глибину філософського осмислення, лаконічність стилю та вміння передавати особисті й історичні переживання. Попри скромну кількість віршів, його творчість продовжувала мати помітний вплив на угорську та європейську літературу, закріпивши за ним статус одного з найважливіших поетів післявоєнної Угорщини.
Особисте життя та внутрішні конфлікти
Доросле життя Яноша Пілінського було сповнене особистих випробувань і складних стосунків, які тісно перепліталися з його творчістю. 12 жовтня 1955 року він одружився з художницею Анною Маркуш (Márkus Anna), але вже через кілька місяців шлюб розпався. Після революції 1956 року Анна емігрувала до Парижа, де вдруге вийшла заміж. Водночас Пілінський і Маркуш зуміли зберегти теплі та дружні стосунки протягом усього життя.
У 1970 році поет познайомився з німецькою вчителькою слов’янської мови Юттою Шеррер (Jutta Scherer). Їхні стосунки тривали до 1976 року і збіглися з плідним періодом його поезії, коли він створював значущі твори, сповнені особистих і філософських роздумів. У 1978 році Пілінський зустрів у Парижі Інгрід Фіше (Ficheux Ingrid), з якою одружився у 1980 році, всього за кілька місяців до своєї смерті.
Стиль життя Пілінського відзначався скромністю та усамітненням. Він жив у невеликій, простій кімнаті в Будапешті, оточений мінімальною кількістю речей і фотографіями, кожна з яких зберігала особисту історію. Пілінський віддавав перевагу тихому та дисциплінованому життю, часто занурюючись у читання художньої літератури або роботу над власними творами. На останньому етапі життя він працював над книгою «Мої автобіографії» та досліджував нові форми літератури, зокрема «Бесіди з Шеріл Саттон», повністю занурюючись у творчий процес і уникаючи зовнішнього шуму.
Хвороби та смерть Пілінського
Попри любов до життя, релігійність та захоплення спортом — шахи, пінг-понг, гімнастика — Янош Пілінський постійно страждав від проблем зі здоров’ям. Основною причиною були хронічний бронхіт, посилений надмірним курінням, який часто спричиняв гострий синусит і пневмонію, що потребували багаторазових медичних процедур. Крім того, поет страждав від гастроентериту, перитоніту через карієс та атрофії ясен, що негативно впливало на його загальний стан.
Пілінський намагався дотримуватися дисципліни: суворо стежив за режимом роботи, прогулянок, сну та молитви. Попри це, він не завжди міг протистояти шкідливим звичкам — викурював до тридцяти сигарет на день і часто пив каву з вишневою горілкою, щоб зняти внутрішнє напруження. Ці заходи допомагали йому зберігати творчу активність і стабільність під час тривалої роботи над віршами, есе та художніми проєктами.
В останні роки життя стан здоров’я Пілінського погіршився. Перший інфаркт стався у 1976 році, проте лікарі сприйняли його стан як «серцеву нервозність» і не надали належного лікування. Другий інфаркт стався у травні 1981 року, коли сильний біль у грудях лікарі спочатку прийняли за артрит і призначили відповідне лікування. Здавалося, що здоров’я покращується, але під час вечірнього візиту до лікарні він пожартував, розсміявся — і помер. Смерть Пілінського була тихою та мирною, як завершення життя людини, яка всього себе присвятила самоаналізу та творчості.
У своїх пізніх творах він писав про напруження, біль і внутрішню боротьбу, і ця «мирна смерть» стала логічним завершенням його шляху — шляху поета, який скрупульозно досліджував життя, страждання та сенс людського існування.
Джерела:
- https://pim.hu/p/pilinszky-janos/biografia
- https://ujkor.hu/content/mert-elhagyatnak-akkor-mindenek-pilinszky-janos-elete-es-munkassaga
- https://irodalmijelen.hu/2011-maj-27-0435/pilinszky-janos
- http://enciklopedia.fazekas.hu/palyakep/magyar/Pilinszky.htm
- https://mult-kor.hu/a-kolteszet-mellett-szamos-karos-szenvedelynek-is-hodoltpilinszky-janos-20241127
- https://pestbuda.hu/cikk/20211127_a_kolto_es_budapest_ma_100_eve_szuletett_pilinszky_janos