Національна бібліотека імені Ференца Сечені в Будапешті — це не просто книгосховище, а серце культурної пам’яті Угорщини. Заснована на початку XIX століття графом Ференцом Сечені, вона стала місцем, де протягом століть зберігаються рідкісні рукописи, стародруки та унікальні архівні документи. Кожен том тут — свідок історії, кожна полиця — портал у минуле, а сама бібліотека давно перетворилася на живий музей знань. У XXI столітті Országos Széchényi Könyvtár (OSZK) поєднує традиції з сучасними технологіями, відкриваючи доступ до національної спадщини дослідникам, студентам і всім, хто цікавиться історією та культурою Угорщини. Далі на budapest1.one.
Народження бібліотеки та роль Ференца Сечені
Національна бібліотека — перша національна громадська установа Угорщини — була заснована графом Ференцом Сечені (Széchényi Ferenc) 25 листопада 1802 року. Ініціатива мецената була безпрецедентною: бібліотека відразу отримала значний фонд — близько 15 000 друкованих книг, понад 1200 рукописів, сотні карт, гербів і гравюр, а також колекцію монет, як було заведено в провідних європейських бібліотеках того часу. Уже наступного дня установчий документ був ратифікований королем, що закріпило офіційний статус нової установи.
Для відвідувачів бібліотека відкрилася у 1803 році в Пешті. Її місія з самого початку була чіткою: стати доступною для всіх мешканців Угорщини та зберігати культурну спадщину країни. Для створення фінансової основи були залучені кошти жителів комітатів і міст — спочатку у формі добровільних пожертв, а згодом у вигляді обов’язкових внесків. Вагомий внесок зробили й окремі меценати, чиї фонди забезпечили стабільність і розвиток установи.
У 1808 році національним указом 1808/VIII було засновано Угорський національний музей, і бібліотеку Сечені включили до його структури, надавши їй офіційну назву Національна бібліотека Сечені Угорського національного музею. Відтоді вона стала не лише сховищем книг і документів, а й частиною національної культурної системи Угорщини, виконуючи роль дослідницького, освітнього та культурного центру.
Вже на ранньому етапі своєї історії бібліотека привертала увагу науковців, студентів і меценатів. Кожна книга, рукопис чи карта, що потрапляла до фондів, не просто зберігалася, а ставала інструментом формування угорської інтелектуальної та культурної ідентичності, закладаючи підґрунтя для майбутнього наукового й літературного розвитку країни.
Довгі поневіряння головної бібліотеки Угорщини
Вже через два роки після офіційного відкриття бібліотека Сечені вступила в період тривалих переїздів, який тривав понад сорок років і завершився лише остаточним розміщенням у будівлі Національного музею.
У 1805 році, на тлі відновлення франко-австрійської війни, колекцію було евакуйовано до Темешвара (Temeswar). Спочатку бібліотека розміщувалася в монастирі паулінів, однак католицька церква планувала використати монастир під семінарію, і приміщення довелося залишити. Цікавим є те, що саме тоді вулиця Палота (Palota utca) отримала назву Семінаріум (Szeminárium utca), а у 1874 році була перейменована на вулицю Папневельде (Papnevelde utca).
У 1807–1817 роках бібліотека містилася в частині будівлі Королівського університету, поруч із монастирем. Там вона отримала просторі зали, окрему читальну залу та службові квартири для персоналу. Проте вже у 1809 році, через наполеонівські війни, бібліотеку знову довелося евакуювати — цього разу до Надьвараду (Nagyvárad).
Водночас колекція постійно зростала завдяки обов’язковим депозитам і пожертвам меценатів, що робило питання безпечного зберігання дедалі актуальнішим. Важливим кроком стало затвердження парламентом у 1808 році створення Національного музею, який мав стати постійним місцем зберігання цінних культурних та історичних матеріалів, зокрема й бібліотеки Сечені.
Для музею було виділено ділянку Баттяні (Batthyány) на вулиці Орсаґут (Ország út). Це нинішній бульвар Музею. Тут стояла простора вілла XVIII століття, збудована архієпископом Ференцом Клобушицьким (Klobusiczky Ferenc), а згодом вона належала архієпископу Йожефу Баттяні (József Batthyány). У 1817 році бібліотека переїхала сюди й розмістилася на першому поверсі. Її тимчасовим домом стали вестибюль, парадна зала завдовжки близько 14 метрів і шість комор. Наступні двадцять років стали періодом відносно спокійного розвитку.
Проте у 1838 році у Пешті сталася Велика повінь. На щастя, колекція вціліла: книги перенесли на верхній поверх вілли Баттяні, однак саму будівлю було затоплено, і знову довелося шукати безпечніше місце. Ним стала Академія Людовіцеум (Ludoviceum) — навчальний заклад для офіцерів на вулиці Юллої (Üllői út), де бібліотеці виділили сім великих кімнат на другому поверсі.
Усі розуміли, що це лише тимчасове рішення: бібліотеці був потрібен постійний і надійний дім. Будівництво Національного музею розпочалося ще у 1837 році, але через історичні потрясіння повноцінно розмістити тут колекції вдалося лише у 1875 році, після Австро-угорського компромісу 1867 року, коли Угорщина отримала стабільні політичні та культурні умови.
Поневіряння Országos Széchényi Könyvtár тривали понад сорок років, і кожна евакуація та кожне тимчасове розміщення відображали складну долю Угорщини XIX століття — з її війнами, повенями та культурними трансформаціями. Попри всі труднощі бібліотека зберегла свої багаті фонди, які згодом стали ядром найбільшого національного культурного сховища країни.
Розвиток колекції та культурний вплив
Після остаточного розміщення в будівлі Національного музею бібліотека Сечені почала стабільно розвиватися, формуючи унікальне зібрання угорської та світової літератури. У XIX столітті її фонди активно поповнювалися не лише друкованими книгами, а й рідкісними рукописами, картами, гравюрами та архівними документами, які стали важливим джерелом знань для науковців і дослідників.
Особливу увагу приділяли збиранню угорських видань, а також творів латинською, німецькою та французькою мовами, що відображало тісні культурні зв’язки Угорщини з Європою. Завдяки добровільним пожертвам, обов’язковим внескам і меценатським фондам бібліотека поступово нарощувала свої ресурси, перетворюючись на інтелектуальний центр країни.
На початку XX століття колекція вже налічувала сотні тисяч одиниць. Унікальні матеріали — такі як стародавні інкунабули, історичні карти та колекції гербів — зробили бібліотеку Сечені головним науковим і культурним сховищем Угорщини. Завдяки цьому установа стала місцем, куди приходили не лише дослідники, а й письменники, художники, студенти та політики, які шукали доступ до національної спадщини та культурної пам’яті.
Окрім цього, бібліотека виконувала функцію освітнього центру. Було створено окремі читальні зали, проводилися лекції та консультації для студентів і викладачів. Колекції ретельно каталогізувалися, що полегшувало доступ до рідкісних видань і сприяло розвитку наукових досліджень.
З початку XX століття бібліотека Сечені стала осередком культурного обміну, привертаючи увагу закордонних учених. Надходження нових матеріалів, зокрема колекцій приватних меценатів та архівних документів відомих угорських діячів, зміцнювало статус бібліотеки як однієї з найважливіших національних установ Угорщини.
Переїзд бібліотеки до Будайського замкового палацу
До середини XX століття Національна бібліотека імені Сечені остаточно переросла простір будівлі Угорського національного музею. Про необхідність окремої будівлі говорили ще до Першої світової війни, однак ані в міжвоєнний період, ані після Другої світової війни реалізувати цей задум не вдалося. Після відокремлення бібліотеки від Національного музею у 1949 році проблему нестачі місця тимчасово вирішували, розміщуючи фонди й служби в кількох будівлях по всьому місту.
Ключове рішення було ухвалене 30 грудня 1959 року, коли економічний комітет уряду постановив перенести бібліотеку до корпусу F Будайського замкового палацу. Цей крок був частиною масштабнішого плану перетворення палацового комплексу на центр національних культурних установ. Передбачалося, що новий простір розв’яже проблеми бібліотеки щонайменше на пів століття, однак реальність виявилася значно складнішою.
На момент ухвалення рішення палац перебував у напівзруйнованому стані після Другої світової війни. Його відновлення розтягнулося на десятиліття, а будівельні та реставраційні роботи 1950–1960-х років за масштабами майже не поступалися воєнним руйнуванням. Для потреб бібліотеки західне крило палацу — корпус F, збудований наприкінці XIX — на початку XX століття за проєктом Міклоша Ібла (Ybl Miklós), — потребувало повної реконструкції. Роботи розпочалися у 1963 році, однак початкові плани виявилися надто оптимістичними.
У процесі стало зрозуміло, що обсяг завдань значно перевищує попередні розрахунки. Проєкт неодноразово переглядався, терміни переносилися, а темпи будівництва сповільнювалися. Особливу складність становило створення книгосховищ: у внутрішніх дворах було зведено семиповерхові вежі заввишки близько 30 метрів зі спеціальними глибокими фундаментами, розрахованими на колосальну вагу фондів. Ці сховища були готові вже у 1973 році, однак завершення всього комплексу затягнулося ще на роки.
Лише на початку 1980-х років роботи було прискорено. Технічне приймання будівлі розпочалося у грудні 1983 року, після чого настав тривалий етап усунення недоліків. Останній читальний день бібліотеки в будівлі на бульварі Музею відбувся 22 грудня 1984 року. Переїзд фондів тривав шість місяців замість запланованих дев’яти та завершився навесні 1985 року.
Урочисте відкриття Національної бібліотеки імені Сечені в Будайському замку відбулося 2 квітня 1985 року. Вперше за 183 роки свого існування бібліотека здобула власний дім, спеціально спроєктований для її потреб. Новий комплекс площею близько 44 000 квадратних метрів став на той час найбільшою громадською будівлею країни. Загальна довжина книжкових полиць сягала 75 кілометрів, а переміщення видань забезпечувала автоматизована конвеєрна система, яка діє й нині.
Чим багата Національна бібліотека імені Сечені?
Національна бібліотека імені Ференца Сечені — це не просто сховище книг, а справжній музей угорської та світової культури, що охоплює всі основні сфери знань і мистецтва. Її місія полягає у збиранні «хунгарики» — творів, виданих в Угорщині, написаних угорською мовою або угорськими авторами та таких, що відображають національні риси. Бібліотека отримує по два примірники всіх публікацій, виданих у країні, забезпечуючи систематичне поповнення своїх колекцій.
Колекція інкунабул налічує близько 1800 книг, надрукованих до 1500 року. Серед них — фрагмент Біблії Гутенберга та Chronica Hungarorum — перша книга, надрукована в Угорщині. В антикварних фондах зберігається 13 000 пам’яток XVI століття, зокрема перше видання «Пророцтв» Нострадамуса. Стара угорська бібліотека зберігає 8 500 давніх угорських книг, серед яких Біблія Віжолі (Vizsolyi Bibl) — перша повна Біблія, надрукована угорською мовою. Колекція Аппоні, подарована графом Альбертом Аппоні (Albert Apponyi) у 1924 році, містить понад 3 000 одиниць, зокрема знамениту Tabula Hungariae — найдавнішу збережену друковану карту Угорщини. Серед інших унікальних матеріалів — колекції листівок, стародавніх кириличних видань, архіви перших друкованих книг і матеріали з історії палітурної справи. У бібліотеці зберігається близько 1 400 000 рукописів, включно з оригінальними копіями національного гімну Угорщини «Himnusz» та пісні «Szózat».
З XIX століття бібліотека збирає періодичні видання. У колекції налічується близько 250 000 томів, з яких майже 75 % є єдиними збереженими примірниками. Серед них — «Nova Posoniensis», перша регулярна газета Угорщини, та «Журнал діячів науки» — один із найдавніших академічних журналів Європи.
Картографічна колекція, яка стала окремим підрозділом у 1939 році, налічує понад 300 000 одиниць, зокрема 3 400 карт із початкової колекції Сечені початку XIX століття. Приблизно чверть карт охоплює історичну Угорщину, решта — території з усього світу. В останні роки бібліотека активно зацифровує картографічні матеріали та співпрацює з Університетом імені Етвеша Лоранда над створенням Віртуального музею глобусів. Tabula Hungariae також доступна онлайн. Колекція плакатів і гравюр, заснована у 1935 році, містить близько чотирьох мільйонів документів, що робить її однією з найбільших подібних колекцій у світі.
У 1949 році було створено колекцію історії театру, яка включає 30 000 п’єс і 380 000 документів. Музична колекція налічує 170 000 одиниць друкованих нот, серед яких — рукописи та перші видання творів Йозефа Гайдна, Ференца Ліста та опери Ференца Еркеля. Фотоколекція, заснована у 2007 році, містить близько 40 000 скляних пластин і негативів, пов’язаних із книжковими фондами бібліотеки.
У 2014 році в бібліотеці було виявлено нову частину автографа Моцарта — чотири сторінки оригінальної партитури фортепіанної сонати № 11 ля мажор (KV 331), яка раніше була відома лише за останньою сторінкою. Папір і почерк повністю збігалися з уже відомою частиною твору, що зробило знахідку надзвичайно важливою подією для музикознавства.
Országos Széchényi Könyvtár не просто зберігає знання — вона охороняє культурну спадщину Угорщини, поєднуючи літературу, музику, картографію і візуальне мистецтво та роблячи їх доступними для дослідників і широкої публіки.
Джерела:
- https://www.cenl.org/library/national-library-of-hungary-orszagos-szechenyi-konyvtar-oszk/
- https://pestbuda.hu/en/cikk/20220926_this_year_is_the_220th_anniversary_of_the_founding_of_the_national_szechenyi_library
- https://oszk.hu/node/4976?mobile=off
- https://oldsite.sznm.ro/sznme.php?o=library
- https://tortenet.oszk.hu/html/magyar/03kronologia/rovid_kronologia_honlapra_1.pdf