У самому серці Будапешта зберігається неоціненна спадщина Угорщини — документи, листи, карти та фотографії, що розповідають про долю країни та її людей упродовж століть. Magyar Nemzeti Levéltár (Національний архів Угорщини) — це не просто сховище документів, а справжній живий музей історії, де минуле поєднується із сучасними технологіями. Архів об’єднує сотні тисяч унікальних матеріалів, відкриваючи дослідникам і широкій громадськості доступ до сторінок історії, які формували культуру, політику та суспільство Угорщини. Далі на budapest1.one.
Витоки угорської архівної справи
Історія Magyar Nemzeti Levéltár починається в середньовіччі, коли формувалися перші державні архіви Угорщини. Уже наприкінці XII століття, за правління династії Арпадів, королівський архів активно розвивався, акумулюючи документи, необхідні для управління країною та підтвердження прав дворянства. Однак значна частина цих матеріалів була втрачена або розпорошена у XVI столітті під час турецької окупації, коли Угорщину було поділено на три частини: Королівську Угорщину під владою Габсбургів, Князівство Трансильванії та землі, контрольовані Османською імперією.
У ті роки державні органи Габсбурзького двору у Відні та центральні установи Королівської Угорщини вже виявляли турботу про збереження документів. Наслідуючи їхній приклад, угорський становий сейм прагнув зберігати документи, що мали особливе значення для країни та захищали права дворянства. Після вигнання турків наприкінці XVII століття це завдання стало особливо актуальним. У 1723 році було ухвалено статтю 45, яка передбачала розміщення державних документів (publica regni acta) у національних архівах (archivum regni).
На момент ухвалення закону місце майбутнього архіву вже було визначене — у будівлі парламенту тодішньої угорської столиці Братислави. Проте минуло понад три десятиліття, перш ніж установа розпочала повноцінну діяльність. Цей процес активно курував граф Лайош Баттяні (Batthyány Lajos), який обіймав посаду палатина з 1751 по 1765 рік. За його ініціативи документи систематично збиралися й зберігалися, а їхня кількість зростала настільки швидко, що виникла потреба у створенні спеціалізованих приміщень для їхнього розміщення та опрацювання.
Втім, лише через 33 роки після законодавчого заснування і через сім років після створення Віденського Придворного та Державного архіву було засновано старий Національний архів, організацію якого завершено у 1765 році. У 1784–1785 роках архів переїхав до Буди, яка стала столицею країни.
Варто зазначити, що старий Національний архів передусім обслуговував сейм і палатин, не охоплюючи документів королівських адміністративних органів, таких як канцелярія, намісницька рада та палата. Основними завданнями архіву були приймання, систематизація та зберігання документів. Регулярно сюди передавалися матеріали сейму та палатина, а іноді — приватні колекції дворянських родин. Саме так сформувалася практика акумулювання державних і приватних документів у єдиній системі, що згодом стала основою сучасного Magyar Nemzeti Levéltár.
Архів під час боротьби за незалежність
Період громадянської революції та війни за незалежність в Угорщині (1848–1849 роки) став часом не лише політичних потрясінь, а й важливих змін для національних архівів. Тоді обговорювалася ідея перетворення старого Національного архіву на відкриту установу нового типу — центр історико-наукових досліджень, доступний для науковців і широкої громадськості.
Однак поразка революції та придушення визвольної боротьби завадили реалізації цих планів. В епоху неоабсолютистського австрійського правління, коли угорський парламент, палатин і магістрат не функціонували, розвиток архіву фактично призупинився. Попри це, установа продовжувала акумулювати та зберігати документи: на той час її колекція налічувала близько 350–400 погонних метрів архівних матеріалів.
Справжній прорив відбувся після відновлення угорського уряду внаслідок Австро-угорського компромісу 1867 року, коли парламент знову отримав повноваження. Історична спільнота активізувала ініціативу створення національного архіву нового рівня, здатного об’єднати розпорошені документи й архіви різних державних органів.
19 вересня 1874 року Рада міністрів Угорщини офіційно постановила підпорядкувати Національному архіву документи та архіви колишніх урядових установ, зокрема архіви угорської та трансильванської канцелярій, а також вищих трансильванських органів влади. Усі ці матеріали були перевезені до Будапешта й об’єднані зі «старим» Національним архівом.
Національний архів у міжвоєнний період
Після створення нового Національного архіву в 1874 році його розвиток на початку XX століття значною мірою визначався діяльністю Дюли Паулера (Pauler Gyula), який очолював установу майже три десятиліття. Він здійснив поїздки до архівів Західної Європи, вивчив їхню організацію та запровадив найкращі практики на батьківщині. Під його керівництвом до 1903 року фонди архіву зросли до 15 000 погонних метрів, а ядром сучасного дипломатичного архіву стало зібрання середньовічних документів, включно з найстарішим примірником від 1109 року.
Перші десятиліття XX століття були непростими: архів стикався з постійним зростанням адміністративного навантаження, необхідністю підтвердження дворянських титулів і реєстрації поселень, водночас розвиваючи наукову діяльність і публікацію джерел. Уже в 1911 році було ухвалено рішення про будівництво нового архівного приміщення на площі Бечі Капу (Becsi Kapu), яке очолив новий головний архіваріус Дезо Чанкі (Csánki Dezső).
Перша світова війна та революційні події 1918–1919 років призупинили будівництво, але в 1922 році завдяки підтримці міністра культури графа Куно Клебельсберга (Klebelsberg Kuno) архів отримав статус «наукової установи», а згодом увійшов до структури Національного музею. Новий закон закріпив завдання архіву: професійне зберігання документів, публікацію джерел, надання експертної допомоги державним органам і підтвердження дворянства.
У 1923 році було опубліковано перший номер журналу архіву «Бюлетень архівів», а сама установа переїхала до нової чотириповерхової будівлі в неороманському стилі, що стала одним із найсучасніших архівних комплексів Європи. Зали та дослідницькі приміщення прикрашали фрески й вітражі з історичними сценами, створюючи унікальну атмосферу. До середини 1930-х років фонди досягли 19 000 погонних метрів, а кількість відвідувачів зросла до кількох сотень дослідників на рік.
Міжвоєнний період також ознаменувався впровадженням нових технологій: із 1935 року розпочалося фільмування архівних матеріалів, і за десять років було створено близько 200 000 кінозаписів. Національний архів активно розвивав міжнародні зв’язки, особливо з Австрійським державним архівом, у межах співпраці щодо спільних австро-угорських фондів.
Два перезапуски після Другої світової війни
Після завершення Другої світової війни Угорський національний архів опинився в руїнах. Будівлю було зруйновано, серед уламків лежали обгорілі та розкидані документи. Лише наприкінці 1946 року установа змогла поступово відновити роботу: почали приймати дослідників, відновлювати фонди та повертати професійну діяльність. Уже до 1949 року штат зріс до 50 співробітників, відновилася мікрофільмізація з десятикратним збільшенням продуктивності. Архів започаткував масштабну видавничу програму, що включала чотири серії: описи, джерела, історію влади та відомств, а також дослідження з архівознавства й історико-допоміжних наук. Значна увага приділялася порятунку сімейних архівів, які перебували під загрозою зникнення.
У повоєнні роки було створено централізовану структуру управління архівами — Національний архівний центр. Йому підпорядковувалися як Національний архів, так і націоналізовані повітові та міські архіви. Широкі повноваження включали обов’язкове архівування документів через 5–10 років після їх створення та участь в обліку матеріалів державних і економічних органів. На цьому етапі історико-дослідний характер архіву частково було втрачено.
У 1949 році керівником закладу став Дезе Ембер (Ember Győző), який обіймав цю посаду майже три десятиліття. Період його керівництва виявився особливо складним: під час придушення революції 1956 року в будівлі, пошкодженій артилерійським вогнем, сталася пожежа, що знищила майже 9 000 погонних метрів архівних матеріалів. Попри це, архів поступово відновлювали та реорганізовували.
Після 1949 року внутрішня структура установи була значно диференційована: з’явилися нові відділи для документів державних і економічних органів, охорони фондів, мікрофільмування та реставрації. Чисельність персоналу зросла з 50 до 129 осіб наприкінці 1960-х років. Майстерня мікрофільмування та реставрації розширювалася: фонди мікрофільмів збільшилися з 2 мільйонів записів у 1950 році до 20 мільйонів у 1970 році.
Завдяки систематичному опрацюванню документів, інвентаризації колекцій і реорганізації за принципом походження, до 1960-х років архів досяг майже 39 000 погонних метрів матеріалів. Видавнича діяльність також значно активізувалася: якщо з 1875 по 1944 рік вийшло близько 20 видань, то з 1945 по 1969 рік — понад 200.
Другий повоєнний етап розвитку архіву став часом відновлення, систематизації та відкритості. Щорічна кількість дослідників зросла до 765–863 осіб. З послабленням холодної війни архів почали активно відвідувати іноземні науковці. Створювалися виставки та екскурсійні програми, що закріпило концепцію «відкритого архіву» й наблизило установу до сучасного розуміння національного історичного центру.
Возз’єднання та сучасний стан Magyar Nemzeti Levéltár (National Archives of Hungary)
12 грудня 1991 року парламент Угорської Республіки ухвалив закон № 83, який передбачав возз’єднання розділеної архівної системи країни. Закон оголошував документи колишньої комуністичної державної партії — Угорської соціалістичної робітничої партії — державною власністю, а також передбачав їх передачу в розпорядження Magyar Nemzeti Levéltár. У першій половині 1992 року ці документи були офіційно передані архіву, що дозволило об’єднати розпорошені колекції та зміцнити національну архівну систему.
Уже на етапі підготовки закону було ухвалено рішення про будівництво нового архівного приміщення на місці колишніх радянських військових казарм в Обуді. Воно створювалося насамперед для зберігання документів архівної цінності з ліквідованих підприємств і стало ключовим елементом консолідації архівної інфраструктури Угорщини.
У XXI столітті Національний архів Угорщини є сучасною національною архівною установою, що поєднує традиційні методи роботи з документами та передові технології їх зберігання, реставрації й цифровізації. Мережа архіву включає 21 підрозділ, які зберігають близько 300 кілометрів документів, 66 мільйонів мікрофільмів і 15 мільйонів цифрових файлів. Серед колекцій — 108 000 середньовічних грамот (найдавніша датована 1109 роком), близько 50 000 архітектурних планів і карт, архіви центральних державних органів та матеріали про визначні угорські родини.
Щороку архів обслуговує близько 2200 угорських та іноземних дослідників, забезпечуючи приблизно 20 000 відвідувань. Професійний і адміністративний персонал, що налічує 660 осіб, працює у 20 підрозділах у 70 локаціях по всій країні.
Magyar Nemzeti Levéltár розробляє методологічні рекомендації та допоміжні матеріали для забезпечення професійних стандартів, реєструє державні й приватні архіви, збирає та обліковує закордонні архівні документи, надає консультації щодо збереження культурної спадщини, управляє відеосховищами, готує фахівців-архівістів і публікує щорічний реєстр поповнення державних архівів.
У міжнародній сфері архів активно бере участь у спільних проєктах і програмах по всій Європі. Він є членом Фонду «Архівний портал Європи» (APEF), Форуму DLM, Міжнародного центру архівних досліджень (ICARUS), Європейської ради національних архівістів (EBNA), Європейської архівної групи (EAG), Європейської експертної групи з цифрової культурної спадщини та Europeana, Організації «Машина часу» (TMO) та Міжнародної ради архівів (ICA).
Джерела:
- https://mnl.gov.hu/mnl/ol/intezmenytortenet
- https://mnl.gov.hu/mnl/ol/intezmenytortenet?page=0%2C1
- https://mnl.gov.hu/mnl/ol/intezmenytortenet?page=0%2C2
- https://mnl.gov.hu/mnl/ol/intezmenytortenet?page=0%2C3
- https://mnl.gov.hu/mnl/ol/intezmenytortenet?page=0%2C4
- https://sagaproject.eu/project-partners/national-archives-of-hungary/
- https://pestbuda.hu/en/cikk/20220627_the_building_of_the_national_archives_is_being_reborn_there_will_be_an_observation_deck_in_the_new_tower
- https://www.eark-project.com/stories/28-user-stories/106-nah-story.html
- https://mek.oszk.hu/11200/11251/11251.pdf
- https://www.archivnet.hu/hetkoznapok/valoban_1756._marcius_1je_az_orszagos_leveltar_alapitasanak_napja.html