Аттіла Йожеф — відомий угорський поет, посмертно відзначений преміями Баумгартена та Кошута. Геза Гегедюш (Hegedüs Géza) писав про нього: «Усе, що існувало в нашій поезії до того, злилося з Аттілою Йожефом; усе, що існує відтоді, починається з нього». Аттіла Йожеф прожив важке, сповнене випробувань і коротке життя, проте залишив після себе величну спадщину. У його віршах — страждання й радість, відчай і надія, боротьба з несправедливістю та пошук сенсу життя. Кожне слово наповнене внутрішньою драмою та особистими переживаннями. Через 100 років критики впевнені: поезія Аттіли Йожефа стала справжньою революцією в історії угорської літератури. Далі на budapest1.one.
Раннє дитинство Аттіли Йожефа та перші випробування
Аттіла Йожеф народився в Будапешті, у будинку на вулиці Гат (Gát utca), 3, у IX районі міста. Він був шостою дитиною в родині робітника миловарного заводу Арона Йожефа та селянки Борбали Пече. Троє дітей померли ще до його народження. Влітку 1908 року зник батько майбутнього поета. Дружина та діти довгий час вірили, що він емігрував до Америки, хоча насправді він поїхав до Румунії, де завів іншу родину. Борбала залишилася сама з трьома дітьми — без засобів до існування та підтримки.
Щоб вижити, жінка бралася за будь-яку роботу: прала, прасувала та прибирала в домах заможних городян, але заробленого не вистачало на життя — родина не могла платити за житло й постійно переїжджала. Навесні 1910 року, за сприяння Національної ліги захисту дітей, Аттілу та його сестру Етельку відправили до села Ечьод (Öcsöd), у дім селянина Ференца Гомбаї (Gombai Ferenc). В обмін на їжу діти допомагали по господарству. Тут Аттіла почав навчання в реформатській початковій школі, але вже влітку 1912 року разом із сестрою повернувся назад до Будапешта.
Пізніше сам Аттіла згадував цей період як час раннього дорослішання. До семи років він пас свиней, як і інші бідні сільські діти, а після повернення до міста знову опинився наданий самому собі: мати працювала з ранку до вечора, а він часто прогулював школу та безцільно блукав вулицями. Переломним моментом стало випадкове відкриття шкільного підручника, в якому він прочитав сказання про короля Аттілу. Ця історія вразила його до глибини душі — не лише через ім’я, а й тому, що названі батьки колись запевняли його, ніби імені «Аттіла» не існує, а його звуть Пішта.
Для маленького Аттіли це відкриття стало справжнім потрясінням, адже він уже почав сумніватися не лише у власному імені, а й у самому факті власного існування. Сказання про короля Аттілу стали для нього також першим філософським досвідом. Пізніше він писав, що саме тоді почав формуватися як мислитель і майбутній поет — людина, яка вміє слухати інших, але завжди перевіряє почуте всередині себе.
Життя Аттіли під час Першої світової війни
Коли Аттілі Йожефу виповнилося дев’ять років, у Європі спалахнула Перша світова війна, і життя його родини стало ще важчим. Він згадував: «Наше становище ставало дедалі гіршим». Маленький Аттіла намагався всіма силами допомогти матері. Він стояв у чергах за продуктами до пізньої ночі або з раннього ранку, продавав воду в кінотеатрі «Вілаг», виготовляв кольорові паперові ліхтарики та продавав їх дітям із заможніших родин.
Щоб у домі не припинилося опалення, він навіть крав дрова та вугілля на залізничній станції Ференцварош (Ferencváros). Хлопчик носив кошики й пакунки на ринку, торгував марками й поштовими грошима. Він усіма силами намагався допомогти матері вижити в умовах постійного дефіциту та хвороб. Тим часом у Борбали діагностували рак матки, і жінка почала буквально танути на очах. Щоб полегшити материні турботи, Аттіла зареєструвався в Лізі захисту дітей і на короткий час опинився в Монорі (Monor). Після закінчення п’яти класів початкової школи Аттіла вступив до державної школи.
Дитинство майбутнього поета було сповнене важкої праці, злиднів і постійної боротьби за виживання, але саме ці випробування загартували характер майбутнього митця та заклали основу його глибокої емпатії, спостережливості й здатності помічати біль і радість у найпростіших речах.
Життя після смерті матері
Різдво 1919 року запам’яталося Аттілі трагедією. Того дня померла його мати. Тоді він уперше відчув себе по-справжньому самотнім. Дитячий будинок призначив його опікуном доктора Одона Макаї (Makai Ödön). Навесні та влітку Аттіла працював на буксирах компанії «Атлантика» — на суднах «Vihar», «Török» і «Tatár». У цей самий період він приватно склав іспит на державну службу, отримавши четверту кваліфікаційну категорію.
Згодом опікуни направили його до Нєргесуйфалу (Nyergesújfalu), щоб він став молодшим священником у салезіанців, проте Аттіла пробув там лише два тижні — він був греко-католиком за походженням і не належав до римо-католицької церкви. Після цього він продовжив навчання в школі-інтернаті Демке (Demke internátusba) в Мако (Makó), де згодом отримав безплатне місце. Влітку він викладав у Мезохедьєші (Mezőhegyes) в обмін на житло та харчування. Попри труднощі й самотність, Аттіла продовжував навчатися: він закінчив шостий клас середньої школи з відзнакою, хоча переживав серйозні психологічні труднощі та навіть намагався покінчити життя самогубством через відчай і відчуття ізоляції.
У цей самий період Аттіла почав писати вірші: свої перші твори він опублікував уже в сімнадцять років, а видавництво «Nyugat» вважало його вундеркіндом. Після закінчення шостого класу Аттіла залишив гімназію та школу-інтернат, оскільки почувався відстороненим: навчальний матеріал давався йому легко, і він не бачив сенсу продовжувати навчання традиційним способом. Згодом, на прохання вчителів, він склав випускні іспити за сьомий та восьмий класи, завершивши середню освіту на рік раніше за однокласників.
Після школи Аттіла працював бухгалтером у Будапешті, а під час економічної інфляції — клерком у приватному банку Маутнера (Mauthner). Там його перевели до бухгалтерського відділу та доручили перевіряти суми готівкових виплат. Роботу затьмарював постійний тиск старших колег, які не розуміли його захоплення поезією. Вони дивувалися: «Він пише вірші в такому юному віці», — однак для Аттіли це було невіддільною частиною життя. Незабаром банк збанкрутував, але досвід роботи та самостійність, набуті в ті роки, підготували його до дорослого життя й майбутньої літературної кар’єри.
Особисте життя, партійна діяльність і хвороба
У 1929 році Аттіла Йожеф опублікував збірку «У мене немає ні батька, ні матері». У цей період він активно займався не лише літературою, а й політикою. Молодий поет писав статті для журналу «Toll», різко критикуючи егоїстичну поезію сучасників, брав участь у партійних зібраннях, семінарах і демонстраціях, а також познайомився з Юдіт Шанто (Szántó Juditot). Вона на деякий час стала супутницею його життя та підтримувала поета в складні моменти.
У 1930 році вийшла збірка «Döntsd a tőkét, ne siránkozz», у якій Аттіла висловлював свої революційні погляди, а через два роки — п’ятий том поезій «Külvárosi éj». У 1932 році Аттіла Йожеф двічі постав перед судом — за антистанову агітацію та за публікації, що підтримували скасування смертної кари. Того ж року він заснував журнал «Valóság», який був заборонений після виходу першого номера.
Конфлікти з партією, особисті розбіжності з керівництвом, напружена робота та психічні розлади загострили відчуття самотності поета. Він неодноразово звертався до психоаналітиків, однак його стан не поліпшувався. У 1935 році Аттіла розійшовся з Юдіт Шанто, після чого надовго залишився сам. У наступні роки поет продовжував літературну діяльність: редагував радикальний журнал «Szép Szó», писав вірші та намагався відновити здоров’я в санаторіях, однак хвороба й емоційне виснаження постійно його переслідували.
Останні роки життя і смерть Аттіли Йожефа
З 1935 року Аттіла Йожеф проходив психоаналітичне лікування в Едіт Гьомреї (Gyömrői Edit), у яку згодом закохався. Психоаналітикиня діагностувала в літератора шизофренію, що ще більше ускладнило його емоційний стан. У ці роки поет продовжував активне творче життя. Навесні 1935 року він виступив у програмі Угорського радіо, а восени відновив стосунки зі своїм першим коханням — Мартою Ваго (Vágó Márta).
У 1936 році були опубліковані його словацька й чеська поетичні збірки, відредаговані Антоном Стракою (Straka Anton), а також відзначено роботу Аттіли як перекладача на Празькому радіо. Влітку того ж року він остаточно розірвав стосунки з Юдіт Шанто та познайомився з Флорою Козмуцою (Kozmutza Flórá) — учителькою спеціальної освіти, в яку закохався.
Історики переконані, що Аттіла Йожеф, як великий літератор від природи, мав надзвичайно чутливу нервову систему. Численні злидні, глибокі емоційні кризи, безнадійні любовні переживання та безладний спосіб життя негативно вплинули на його здоров’я. Коли поет присвятив себе партійній діяльності, йому здавалося, що він знайшов надійну, а можливо, і єдину опору в житті, однак після виключення з організації все навколо зруйнувалося. Він переживав одну за одною тяжкі депресії та часто опинявся в психіатричних клініках.
Причини смерті Аттіли Йожефа залишаються суперечливими. Відомо, що поет загинув 3 грудня 1937 року, потрапивши під колеса поїзда. Одні джерела стверджують, що він готувався до переїзду та перебував у доброму настрої, однак йому раптово стало зле, і він опинився на рейках. Інші ж пишуть, що Йожеф навмисно кинувся під поїзд на станції Балатонсарсо (Balatonszárszó).
Джерела: