Світ спорту шанує ветеранів Олімпійських ігор. Будапешт може похвалитися, що його спортсмени збирали золото та інші медалі на багатьох іграх XX століття. Особливої уваги заслуговують історії найстаріших чемпіонів. Більше на budapest1.one.
Олімпійський чемпіон та архітектор
Славний уродженець Будапешту, олімпійський чемпіон 1936 року Шандор Тарікс прожив 102 роки. Ця людина не зупинялася ані на мить. Шандор знаходився у постійному інформаційному потоці, відкривав для себе нові горизонти знань, досліджував свої власні можливості.
Коли у 2016 році Шандора Тарікса не стало, преса назвала його найстарішим олімпійським чемпіоном у світі.
… З 1929 року він посів місце в Національному центрі спортивних гуртків середньої школи, яка мала абревіатуру KISOK. Захоплений юнак вже не уявляв своє життя без спорту. Він дорослішав, а його амбіції зростали разом з ним. Йому було цікаво, що він зможе зробити, на що він здатний.
Пізніше, з 1932 по 1945 рр. Шандор був учасником Угорського спортивного клубу — МАС. У 1933 році почалася серйозна робота у складі національної збірної команди Угорщини по водному поло, яка тривала сім років. Але справжня доленосна подія відбулася у 1936 році на Олімпіаді. Тоді угорські ватерполісти стали золотими медалістами. Слава та шана випала на долю гравців, які злагоджено та професійно вибороли перемогу в Берліні.
Крім олімпійського тріумфу Шандору також посміхалася вдача й на інших змаганнях: він тричі виборював звання переможця на чемпіонатах світу серед коледжів.
У 1949 році він емігрував до Сполучених Штатів Америки. Там він відкрив для себе нову професію — працював архітектором. Шандор Тарікс проєктував споруди, що були стійким до сейсмічних поштовхів. Завдяки його точній та наполегливій праці його патенти перетворили на реальність чудові проєкти. Багато десятиріч поспіль по всьому світу були зведені тисячі міцних будівель, які не бояться землетрусів.
Архітектор розробив цілу складну систему, яка здатна поглинати силу сейсмічних поштовхів. Ця система використовується для мостів, хмарочосів, звичайних висотних будівель тощо.
Добра пам’ять
Коли світ у 2013 році прощався з великим угорцем, олімпійським чемпіоном, винахідливим архітектором, багато людей висловили йому свою шану та подяку.
Президент Угорської асоціації водного поло також у скорботному коментарі зазначив, наскільки поважною персоною був Шандор Тарікс. Денес Кемені сказав, що їх асоціація пишається належністю найстарішого олімпійського чемпіона у світі до їх спортивної спільноти. Також Денес Кемені акцентував на гордості та вдячності, які він відчував, коли йому випала честь завітати до дому цієї людини-легенди. Тоді святкували сторічний ювілей Шандора Тарікса. На думку президента асоціації, кожен зі спортивного кола був би щасливий прожити таке довге та насичене значними подіями життя. Він додав: всі, хто знав видатного спортсмена, любили та поважали його.
Спортивна легенда Агнеш Келеті
Ця історія про спортсменку, яка також народилася у Будапешті. У 2024 році їй виповнилося 103 роки. І вона також є однією з найстаріших олімпійських чемпіонів у світі.
Ця легендарна підкорювачка Олімпіаді Гельсінкі та Мельбурну є лауреатом Премії Ізраїлю за вагомі спортивні досягнення.
Справжнє прізвище жінки — Кляйн. Вона народилася в родині заможних угорських євреїв. Спочатку Агнеш цікавилася переважно музикою. Але у шістнадцять років зосередилася на гімнастиці досить серйозно.
Проте, коли в Будапешт увійшли фашисти, вона була змушена ховатися. Її батько загинув в таборі смерті Аушвіц. Мати та сестра були врятовані Раулем Валенбергом, дипломатом зі Швеції, який допоміг багатьом євреям уникнути загибелі.
Олімпійське золото та сміливе рішення
Агнеш Келеті завоювала золоту та дві бронзові медалі на Олімпійських іграх в Гельсінкі. Тоді їй був тридцять один рік. Відбулася подія у 1952 році. Наступні чотири роки будапештська гімнастка багато та важко тренувалася та готувалася до нового олімпійського іспиту. І, як виявилося, не дарма.
На Олімпіаді в Мельбурні Агнеш не залишила конкуренткам жодного шансу — вона здобула чотири золоті та дві срібні медалі.
До речі, поки готувалася до Олімпійських ігор, Келеті брала участь у 1954 році на світовому чемпіонаті в Італії. Там вона зібрала весь комплект медалей.
Далі відбулися події, які змінили все подальше життя Агнеш.
В той час, коли тривала Олімпіада в Мельбурні у 1956 році, Радянський Союз ввів війська в Угорщину, щоб придушити спротив, який увійшов до історії як Угорське повстання.
Радянська влада повністю панувала тоді в Угорщині. Кровопролиття угорців, яке вчинили комуністи, стало причиною для рішучих дій спортсменів. Агнеш разом з десятками учасників олімпійської делегації відмовилася повернутися в Будапешт. Аргумент був один: антисемітизм на її батьківщині. Агнеш вже знала, що означає бути єврейкою та ховатися від чергових вбивць при владі. І не важливо хто це: німецькі нацисти або комуністи.
У 1957 році Келеті вирішилася на репатріацію. В Ізраїлі вона успішно працювала головним тренером з гімнастики. Фактично саме вона й створила школу гімнастики в Ізраїлі.
Проте, коли випала можливість, Агнеш Келеті повернулася до рідного Будапешту. Це сталося тоді, коли пала Залізна завіса. Вдома її зустрічали, як легенду, національну героїню. За словами спортсменки, всі роки тренувань та випробувань були того варті.