Історія громадських лазень в Будапешті бере свій початок з початку XIX століття. У той період велику кількість будинків і квартир зводили без ванних кімнат. До середини XX століття лазні стали невіддільною частиною повсякденного життя людей, пише budapest1.one.
Купання раз на півроку
Лазні були дуже популярні в Європі в середині Середньовіччя. Але під час епідемії чуми люди перестали їх відвідувати через хибну думку, що вода поширює збудника інфекції. Лише наприкінці XIX століття щоденне миття знову стало поширеною практикою. Саме в цей час почали будувати громадські лазні спеціально для тих, хто не мав можливості помитися вдома. Населення Будапешта, який індустріалізувався, зростало, багато людей переїжджали з сільської місцевості до столиці, а ванні кімнати в багатоквартирних будинках майже ніколи не будувалися, бо залишалися привілеєм багачів. Варто зазначити, що станом на 1910 рік у Будапешті ванні кімнати були у 23,9% домоволодінь.
Звісно, це зовсім не означало, що люди не мали регулярних обмивань, оскільки більшість роботодавців надавали своїм співробітникам можливість підтримувати в чистоті своє тіло. На робочих місцях відкривали так звані лазні чистоти, де кожен міг абсолютно безплатно покупатися у ванній або прийняти душ.
У 1884 році газета «Mérnök Újság» писала, що в Будапешті є потреба у зведенні громадських лазень не тільки для знаті, а й для людей нижчого достатку. Бідні робітники через дорожнечу лазень ледь могли дозволити собі митися там раз на півроку. У 1928 році міська рада ухвалила, що в кожному районі Будапешта має бути створено щонайменше 1 громадську лазню, яка буде доступною для всіх.
Тим часом винахідливі підприємці швидко усвідомили, що на відсутності ванних кімнат можна добре заробити. Наприклад, Міхай Гшвінд, власник винокурні «Gschwindt», яка виробляла ром і лікер, створив першу громадську лазню в Йожефвароші (8 район Будапешта), де використовувалась гаряча вода, яка лишилася після дистиляції спиртних напоїв на заводі.
Станом на 1960 рік в Угорщині налічувалося 476 000 громадських лазень, а в 1963 році їхня кількість збільшилася до 577 000. У 1966 році журнал «Népszabadság» писав, що близько 8,3 мільйона людей жили без ванної кімнати й користувалися послугами громадських лазень.
Перша громадська купальня в Будапешті
Першою була побудована громадська купальня на вулиці Дандар. Її будівництво почалося в 1929 році. У 1930 році відбулося відкриття. На той момент у ній було 16 ванн для дорослих, 14 для дітей. Таким чином, люди отримали можливість пройти водні процедури за 50 або 70 пенсів.
Районна газета Ференцворса за 1987 рік писала, що в 1930 році торговці та скотарі прилеглого ринку «Hámán Kató tér», перш ніж повернутися додому після роботи, відвідували лазню, де милися у воді з-під крана, нагрітій до 38 градусів. Лазня, якою користувалися здебільшого представники робітничого класу, була не лише місцем, де можна помитися, а й своєрідним салоном краси. У ній додатково свої послуги надавали як для жінок, так і для чоловіків цирульники. У Другу світову війну купальня на Дендарі зазнала незначних руйнувань, тому в 1945 році після нетривалого закриття відновила свою роботу.
На початку 1970 року провели її першу реконструкцію. Воду, яка надходила з водопроводу, замінили лікувальною водою купалень Сечені. Її доставляли в резервуарі вантажівками. У цей період кількість квартир з ванними кімнатами в місті постійно збільшувалася, і в 1978 році колишня лазня чистоти перетворилася на великий спа-центр.
У 2013-2014 роках відбулася її вже друга реконструкція. Тоді раніше невикористовувану територію розширили шляхом банних споруд. Нині, крім сауни, тут є 2 критих і 2 відкритих басейни, а також купіль для охочих відновити сили. Лікувальна вода в спа-салон надходить зі свердловини, розташованої поруч із Національним театром. Її мінеральний склад цілюще впливає на суглоби.