Центральний ринок Будапешта, або Központi Vásárcsarnok, — одна з найвідоміших будівель угорської столиці. Його історія розпочалася з ідеї навести порядок у торгівлі та забезпечити швидке зростання міста в другій половині XIX століття. Новий ринок мав стати зразком гігієни, зручності та архітектурної виразності. За роки існування він пережив пожежу під час будівництва, війни, періоди занепаду та грандіозну реставрацію. У 2020-х роках Центральний ринок продовжує служити як мешканцям міста, так і гостям угорської столиці. Для туристів це не лише можливість зробити покупки, а й подорож у часі — в епоху, коли Будапешт тільки ставав великою європейською столицею. Далі на budapest1.one.
Від ідеї до проєкту Центрального ринку
У другій половині XIX століття Будапешт стрімко змінювався. Після об’єднання Буди, Пешта та Обуди у 1873 році нова столиця Угорщини перетворювалася на сучасний європейський мегаполіс, де розвивалися промисловість, транспорт та торгівля. Але разом зі зростанням населення все гостріше поставало питання продовольчого забезпечення. Стихійні базари та невеликі ринки не справлялися з навантаженням і не відповідали вимогам часу.
На рубежі століть у столиці налічувалося 44 ринки, де пропонували свої товари від 4000 до 8000 торговців. Проте умови на них були далекими від ідеальних. На більшості майданчиків не було води, тварини й харчові продукти продавалися пліч о пліч, а санітарно-гігієнічні норми залишали бажати кращого. Міський санітарний лікар наполягав на необхідності реформ, але виправити ситуацію можна було лише кардинально.
Розв’язання цих проблем було покладене на комітет народного господарства та постачання, який у 1892 році оголосив конкурс проєктів на будівництво першого в столиці критого ринку. Новий ринок мав стати зразком чистоти, порядку та зручності, а одночасно продемонструвати, що Будапешт готовий діяти за правилами великих європейських міст.
Вибір місця також виявився символічним. Для будівництва обрали Fővám tér, де розташовувалися старі соляні склади та митні споруди. Близькість Дунаю полегшувала доставляння товарів річковим транспортом, а центральне розташування робило майбутній ринок доступним для мешканців різних районів. Важливу роль у реалізації ідеї зіграв перший мер об’єднаного міста Карой Камермаєр, який розглядав будівництво сучасних критих ринків як ключовий крок модернізації міської торгівлі.
Так поступово сформувалася концепція Центрального ринку — символу нової, «європейської» столиці, де харчові продукти та торгівля мали відповідати найвищим стандартам кінця XIX століття.
Будівництво та архітектура Центрального ринку
У 1892 році, коли був оголошений конкурс проєктів, експерти сформулювали суворі вимоги до майбутньої будівлі. Вона мала бути «міцною, економічною та практичною». Ретельно оцінювалися площа забудови, схема розташування торгових рядів, зв’язок із Дунайським портом і залізницею, зручність для автомобільного та пішохідного руху. Особливу увагу приділяли внутрішнім галереям, сходам, освітленню та загальній конструкції.
Головним нововведенням стала ідея використати опорний каркас зі сталі. Це рішення пояснювалося не лише сучасними тенденціями, а й міркуваннями пожежної безпеки. Металева конструкція була набагато стійкішою та економнішою за традиційні кам’яні чи дерев’яні матеріали. Зразком слугували німецькі виставкові павільйони в Берліні, Лейпцигу та Франкфурті, які й надихнули замовників.
З дев’яти представлених проєктів журі, до складу якого входили угорські та закордонні експерти, обрало роботу архітектора Саму Печа. Спочатку комісія також розглядала проєкти інших архітекторів, зокрема з Парижа та Лейпцига. Проте саме Печ у підсумку отримав дозвіл на будівництво. Його проєкт визнавали максимально відповідним задуму ринку, «гідного світового міста».
Будівництво розпочалося у 1894 році й тривало майже три роки. Процес супроводжувався труднощами та конфліктами. У якийсь момент угорські каменярі, побоюючись втрати заробітку, організували страйк проти залучення чеських та італійських робітників. Однак головним потрясінням стала пожежа, що спалахнула 30 червня 1896 року — всього за десять днів до планованого відкриття. Вогонь знищив 50–60 метрів даху, збитки оцінили в 50–60 тисяч форинтів. Причини трагедії залишилися невідомими. Навіть офіційне розслідування, яке тривало майже рік, не дало остаточної відповіді.
Саму Печ був змушений оперативно переглянути проєкт. Він посилив протипожежні заходи, передбачив більше гідрантів, люків на даху та додаткових сходів. Завдяки цим змінам ринок вдалося завершити, і вже в лютому 1897 року він урочисто відкрився для мешканців столиці, ставши найбільшим торговим спорудженням Угорщини кінця XIX століття.
Відкриття Центрального ринку
Урочиста церемонія відкриття нової будівлі відбулася 15 лютого 1897 року. У цей день прем’єр-міністр Дежо Банффі виголосив промову не лише на площі Fővám, де височів Центральний ринок, а й відзначив одночасне відкриття ще чотирьох ринкових павільйонів — на вулиці Hold, площі Rakoczi, площі Klauzál та площі Hunyadi. Таким чином, столиця отримала цілу мережу сучасних критих ринків, що повністю відповідало загальноєвропейській «лихоманці» будівництва торгівельних будівель наприкінці XIX століття.
Після привітальних слів символічне значення набув перший товарний поїзд, який заїхав прямо в будівлю нового ринку, демонструючи продуманість транспортної логістики. Уже наступного дня ринок почав повноцінну роботу, і життя в його стінах закипіло.
Будівництво Центрального ринку обійшлося місту в 1 мільйон 900 тисяч форинтів — майже стільки ж, скільки сумарно витратили на чотири інші ринкові павільйони. Подорожчання проєкту пояснювалося необхідністю ліквідувати наслідки пожежі, а також будівництвом підземного тунелю та залізничних шляхів для безперебійного доставляння великогабаритних вантажів прямо в зали.
Над будівлею працювали найкращі угорські промисловці та майстри того часу. Сталевий каркас виготовив чавуноливарний завод Schlick Vasöntöde és Gépgyár Rt., декоративні керамічні елементи та яскрава глазурована покрівля були виконані на фабриці Zsolnay. Фасад прикрасили вишукані елементи в техніці випалювання.
Внутрішній простір ринку був ретельно зонований. З одного боку розмістилася роздрібна торгівля, з іншого — гуртові ряди. За прилавками з м’ясом, овочами, фруктами, молочними продуктами та рибою був спеціальний подіум для традиційних аукціонів. Окремо виділявся пташиний двір. На галереях навколо зали продаж продуктів заборонявся, тому тут пропонували кошики, канцтовари та сувеніри.
Правила торгівлі та перші труднощі
Відкриття Центрального ринку у 1897 році супроводжувалося введенням суворих правил, що мали гарантувати порядок і відповідність новим санітарним стандартам. Продавцям дозволялося користуватися виключно обладнанням павільйону. Індивідуальні намети та власні конструкції були заборонені. Якщо торговцю потрібно було додаткове місце, він міг орендувати другий намет лише поряд зі своїм і лише за умови, що на нього не претендував інший продавець.
Вивіски та будь-яка реклама допускалися лише з дозволу ради директорів ринку. Орендна плата залежала від виду продукції. Найдорожчими були рибні місця, адже орендарям надавали спеціальні холодильні прилавки. Натомість продавці могли безплатно користуватися сучасними зручностями — ліфтами та телефоном у будівлі.
Відповідно до санітарних норм, уся продукція мала бути упакована, а для перевірки й сортування товарів працював колективний склад. Система перевезення та продажу також була суворо регламентована. Товари доставляли вночі, а ринок працював кожен будній день з 5:00 до 12:00 та з 16:00 до 19:00.
Не дивно, що нові правила викликали опір. Газета «Vasárnapi Újság» писала, що ринок «втратив стару ярмаркову атмосферу» і перетворився на одноманітний простір. Торговцям заборонялося гучно закликати покупців, кричати, співати, свистіти або лаятися. Усе це вважалося порушенням «пристойних» стандартів поведінки. Багато продавців скаржилися, що сувора система відбору продукції надто жорстка. Своєю чергою, покупці нарікали на зростання цін і недружнє ставлення.
Незвична система вимірювань і контролю якості призводила до конфліктів і навіть конфіскацій товарів. Щоб полегшити адаптацію, пропонували організувати спеціальні курси для торговців. У відповідь на тиск міської влади була створена Асоціація ринкових торговців.
Проте з часом ринок довів свою необхідність. Попри невдоволення, товарообіг зростав, а внутрішній простір поступово покращувався. Незабаром було побудовано окремий рибний зал, а вздовж Дунаю з’явилися аркові галереї. Центральний ринок поступово набував того вигляду, який на довгі роки зробив його символом Будапешта.
Центральний ринок під час війн та після них
Перша світова війна внесла хаос у життя Центрального ринку. Ціни на продукти злетіли до рекордних рівнів, сутички та крадіжки стали буденним явищем. Щоб стабілізувати ситуацію, була створена спеціальна поліція ринку. Своєю чергою, торгово-промислова палата тимчасово встановила централізовані ціни на основні товари. Попри ці заходи, життя в залі залишалося напруженим, а звична торгова дисципліна серйозно порушувалася.
Найбільших збитків ринок зазнав під час Другої світової війни. Перший поверх будівлі, відомий як пташиний зал, було повністю зруйновано, а трансепт на вулиці Pipa зазнав серйозних пошкоджень. Під час реставрації використовували кераміку, що зберігалася в підвалі, проте ремонт робили нашвидкуруч, віддаючи перевагу швидкості над естетикою.
У 1960-х роках ситуація лише погіршилася. Поява непридатних закритих торгівельних рядів змінила колишню атмосферу ринку. Площа перетворилася на справжнє місто наметів без будь-якої архітектурної гармонії. Конструкція будівлі після численних руйнувань і тимчасових ремонтів ставала дедалі небезпечнішою для життя. Зрештою, у 1991 році ринок було остаточно закрито для капітальної реставрації.
Нове життя Центрального ринку
Після десятиліть занепаду та руйнувань у 1991 році Будапештське бюро міського планування та дизайну розробило план повної реставрації Центрального ринку. Головним завданням для команди архітекторів стало відновлення унікальних фігурних цеглин та керамічних елементів Zsolnay, які надавали будівлі її неповторного історичного вигляду. Реставрація, завершена 1994 року, повернула ринку статус пам’ятки архітектури та відкрила його для мешканців і гостей міста.
Особливу увагу приділили декоративному підсвічуванню, яке підкреслює архітектурні деталі будівлі вночі. Було відновлено й два годинники, які тепер виконують мелодію композитора Кодая під назвою «Я пішов на ринок…». Ця мелодія створює атмосферу історичного ярмаркового життя та повертає ринку його унікальний колорит.
У 1999 році реконструйований ринок отримав міжнародне визнання. Він був відзначений нагородою FIABCI World Prix d’Excellence, а «CNN Travel» назвав його «найкрасивішим ринком Європи». Газета «The Guardian» включила Центральний ринок Будапешта до десятки найвідоміших ринкових залів Європи. У 2020-х роках він залишається важливим торгівельним центром і одним із найпопулярніших туристичних місць міста.
Говорять, що серед гостей Центрального ринку в Будапешті були такі відомі особистості, як імператор Франц Йосиф I, Зиґмунд Фройд та Марґарет Тетчер.
Джерела:
- https://piaconline.hu/nagycsarnok/a-nagycsarnok-tortenete/
- https://budapest100.hu/wp-content/uploads/2017/01/F%C5%91v%C3%A1m-t%C3%A9ri-V%C3%A1s%C3%A1rcsarnok-B%C3%A1csi-Kinga.pdf
- https://pestbuda.hu/cikk/20220215_egykor_nehezen_szoktak_meg_oket_mara_budapest_latvanyossagaiva_valtak_a_125_eve_atadott_pesti_vasarcsarnokok
- https://pestbuda.hu/cikk/20190916_domonkos_csaba_25_eve_ujult_meg_nagyvasarcsarnok
- https://www.budapestinfo.hu/hu/kozponti-vasarcsarnok