Неймовірний Будапешт! Романтична казка з ароматом кави, смажених угорських ковбасок, пухкої випічки, тортів Куглера… Це місто приваблює величезну кількість туристів з усього світу, закохує в себе, не відпускає у думках, бере з вас обіцянку нового побачення. Більше на budapest1.one.
Стара будапештська кав’ярня
Сьогодні ми занурюємося в атмосферу найстаріших кафе Будапешту, щоб дізнатися, чим саме вони приваблюють відвідувачів протягом багатьох десятиліть та іноді навіть століть. Також нас цікавить ділова складова цього невеличкого дослідження. Адже будь-яке кафе — це бізнес проєкт. А старі кафе можуть похвалитися своєю довготривалою участю у певному ринковому сегменті.
Є в Будапешті старовинне Café Gerbeaud. Сідаєш там за масивний, але водночас витончений стіл, замовляєш запашну каву та, наприклад, гарячий круасан, та повністю потрапляєш в обійми затишної напівтемряви. Класичний інтер’єр оздоблений меблями та декором з цінних порід дерева. Стелю прикрашають шикарні люстри. Кожна деталь в Café Gerbeaud нагадує про епоху індустріалізації, яка охопила Центральну Європу у 40-х роках ХІХ століття.
Смачна справа
Для того, щоб обійти конкурентів, треба їх перевершити в усьому. Саме це і зробив Генрік Куглер, коли відкрив своє кафе на площі Йожефа Надора у 1858 році. Підприємець походив з родини нащадкових кондитерів. Генрік довго та багато вчився. Він здобував знання та досвід у різних великих європейських містах. Не став виключенням й Париж. Коли чоловік повернувся до рідного міста, він відкрив власну справу та швидко став найудачливішим власником кафе в усьому старому Пешті. Асортимент кондитерських виробів вражав своєю різноманітністю та смаковими якостями. Безумовно, це був кондитерський та підприємницький тріумф! Тут можна було скуштувати неймовірні «торти від Куглера», чай по-китайськи, різні сорти кави, лікери та карамель. Особливою фішкою Генріка Куглера було морозиво. Його вважали найкращим у місті. Кафе мало популярність, а відвідувачів завжди було чимало. Сюди приходили за смаколиками навіть всесвітньо відомі будапештці, серед яких був й композитор Ференц Лист.
Новий виток у кондитерському бізнесі
Генрік Куглер часто їздив до Парижу по різних справах. Одного разу він познайомився там з Емілем Жербо, який підкорив його своєю підприємницькою кмітливістю. Два роки потому, у 1884 році, кондитер та підприємець вдарили по руках та стали діловими партнерами. Пізніше Куглер продав Емілю свою кондитерську. Новий власник залишив назву та значно змінив роботу закладу по всіх фронтах.
Еміль Жербо також був нащадковим фахівцем кондитерської справи. Йому вдалося розширити бізнес. В меню з’явилися кілька сотень печива, вершковий та паризький крем, карамель з ягідною начинкою. Відтоді відвідувачів обслуговували понад сто співробітників, які мали різні задачі. Більшість з них приїхали до Будапешту не випадково: вони хотіли працювати саме у Жербо.
Еміль не став надавати своєму закладу зайвої претензійності, тому у нього завжди були лояльні ціни. Завдяки цьому навіть прості люди мали можливість купувати тут кондитерські вироби. Сьогодні це називають клієнтоорієнтованістю.
Кав’ярня набула особливого статусу у місті — тут залюбки зустрічалися закохані, друзі, ділові партнери та родини з дітьми. Тобто, абсолютно різні містяни.
Поступово Жербо оновив пекарню та цех для виготовлення кондитерських виробів. До речі, знаходилися ці приміщення в підземних триповерхових катакомбах.
Легендарні торти Куглера він продавав у паперових коробках, як і раніше.
Жербо був частим гостем на міжнародних конкурсах, отримав безліч премій за своє кондитерське мистецтво та навіть став володарем ордену Почесного легіону. Настільки високо його цінували в усьому світі. Так він увійшов у нове XX століття.
Café Gerbeaud у XX столітті
Генрік Куглер помер у 1908 році. Еміль Жербо заснував на його честь акціонерну спілку Kuglers Nachfolger Gerbeaud AG.
Власник бізнесу розумів: нові часи потребують нових ефективних рішень. Отже, з 1909 року поступово в його підприємстві почали використовуватися автомобілі.
Інтер’єри закладу набували більш витончених рис. Поступово кондитерська ставала розкішним закладом, в оздобленні якого використовували мармур, бронзу, дерево цінних порід.
Парчеві килими та оксамитові портьєри прикрашали зал. Відвідувачі із задоволенням сідали за столи а-ля сецесіон та французького «фасону». Їх Жербо придбав у Франції.
Великого кондитера-підприємця не стало у 1919 році. Його вдова взяла управління справою у свої руки та робила це до 1940 року.
Після завершення Другої світової, у 1948 році, комуністи дорвалися до влади в Угорщині. Вони позбавили нащадків Еміля та Естер Жербо акцій його компанії та просто конфіскували її.
У 1995 році заклад придбав німецький мільйонер Е.Ф.Мюлер. Заклад був відремонтований, знову набув своїх класичних рис та радо зустрічає відвідувачів з усього світу та пропонує неймовірні смаколики, рецепти яких стали справжньою історією.
Справа Еміля Жербо продовжує жити й у XXI столітті.