Ім’я Етвеша Лоранда найчастіше асоціюють з університетом у Будапешті та фундаментальними відкриттями у фізиці. Проте за образом суворого вченого ховалася значно багатогранніша особистість. Він був пристрасним мандрівником, спортсменом, фотографом, романтиком і людиною, яка обрала науку навіть тоді, коли в його руках опинилися влада та статус. У цій статті ми зібрали маловідомі факти про життя Етвеша Лоранда, які дозволяють побачити його не лише як великого фізика, а і як живу, захоплену та надзвичайно сучасну особистість. Далі на budapest1.one.
Став туристом, коли про туризм ще не знали
У другій половині XIX століття саме поняття «туризм» у сучасному розумінні практично не існувало. Подорожі були або вимушеними, або елітарними розвагами аристократів. Етвеш Лоранд став винятком: він вирушав у гори не за модою чи статусом, а заради руху, спостережень і особистого досвіду.
Він був одним із перших в Угорщині, хто сприймав походи як усвідомлене вивчення природи, поєднуючи фізичну витривалість із науковим інтересом. Саме тому угорські джерела нерідко називають його не просто альпіністом, а піонером активного туризму — людиною, яка подорожувала «по-справжньому», задовго до появи цього слова. За свідченнями сучасників, Етвеш Лоранд був пристрасним любителем піших прогулянок уже з 18 років.
Взяв участь щонайменше у півтисячі високогірних походів
Після смерті Етвеша Лоранда у 1919 році угорський турист і публіцист Імре Барча (Barcza Imre) згадував його на сторінках газети «Turistaság és Alpinizmus». В аудиторіях учений був стриманим і зосередженим, говорив тихо та точно, ніби продовжував обговорювати фізику. Але в горах він ніби перетворювався на іншу людину — живу, захоплену та по-справжньому вільну.
За словами альпініста Генрика Бучека (Bucsek Henrik), Етвеш був зовсім не «ученим-любителем» у горах. Він брав участь щонайменше у 500 високогірних походах і підкорив не менше ніж 110 вершин, переважно в Альпах. Близько чверті цих сходжень були першопроходженням: Етвеш став першопідкорювачем 25–30 вершин, а ще стільки ж разів входив до числа других чи третіх сходжувачів.
Не дивно, що його ім’я пов’язують із вершиною Cima Cadin di San Lucano (2837 м) у Доломітах — другою за висотою в групі Cadini, яку угорські альпіністи традиційно називають на честь Етвеша Лоранда. Ба більше, за спогадами геофізиків, які вивчають його спадок, сам Етвеш іноді жартома зізнавався друзям, що альпіністськими досягненнями він пишався навіть більше, ніж винаходом торсіонного маятника.
Етвеш Лоранд захоплювався фотографією
Про видатні альпіністські досягнення Етвеша Лоранда нині судять із рідкісною для XIX століття точністю, і це значною мірою завдяки йому самому. Окрім щоденників і замальовок, у барона було ще одне, для того часу досить ексцентричне захоплення — фотографія. Як і багато аристократів його кола, він уважно стежив за технологічними новинками та рано оцінив потенціал фотографування.
Етвеш фотографував панорами Будських пагорбів кінця XIX століття, вокзал Келеті, вулиці Пешта, сільські пейзажі Угорщини, Балатон і Велику рівнину. Найцікавіше те, що з кінця 1870-х років він брав фотоапарат із собою в альпійські експедиції, фіксуючи гори не лише в записах, а й на знімках.
Це було справжнім технічним викликом: камери та обладнання важили десятки кілограмів, а фотографії робилися на важкі скляні пластини з желатиновим покриттям. Під час сходжень спеціально підготовлена команда переносила цей вантаж на засніжені вершини, щоб Етвеш міг фотографувати навіть під час найскладніших підйомів. Це був рідкісний випадок поєднання науки, спорту та візуальної документалістики для тієї епохи.
Обожнював верхову їзду та їздив на велосипеді
Як зазначали дослідники Іштван Барат (Baráth István), Тамаш Бодокі (Bodoky Tamás) та Золтан Сабо (Szabó Zoltán) у статті «Минуле та сучасне Меморіальної колекції Етвеша Лоранда», коло спортивних захоплень ученого не обмежувалося горами. Угорський дослідник активно займався й іншими видами фізичної активності, сприймаючи рух як природну частину повсякденного життя.
Навесні та восени, коли сім’я жила в літньому будинку в Пештсентльорінці (Pestszentlőrinc), він діставався до університету, де читав лекції, верхи на коні. Коли не їхав верхи, пересувався Будапештом на велосипеді — досить незвичний і прогресивний спосіб пересування для професора та аристократа кінця XIX століття.
Щиро любив дочок, собак і науку
Фотографії Етвеша Лоранда дозволяють побачити його не лише як ученого, а і як сімейну людину. На знімках поруч із ним часто з’являлися його дочки — Ілона та Роланда, улюблені собаки, а також альпійські пейзажі й робочі моменти наукових експериментів, що складали єдине ціле його життя.
Особливо примітно, що дочки не просто супроводжували батька: вони разом із ним підіймалися в гори, часто у штанях і чоботях — одязі, зовсім не прийнятному для аристократок XIX століття. Етвеш свідомо заохочував їх займатися альпінізмом, який у той час вважався екстремальним видом спорту навіть для чоловіків.
Ілона та Роланда захопилися альпінізмом у 16 і 18 років відповідно та продовжували ним займатися після смерті батька. Вони першими підкорили багато вершин і, як і їхній батько, переважно здійснювали пішохідні походи в Доломітах.
Йому приписують перше рентгенівське обстеження в Угорщині
Етвеш Лоранд був піонером не лише в дослідженнях гравітації. У його лабораторних архівах збереглися фотографії та описи численних експериментів зі світлом: він досліджував поверхневий натяг, інтерференцію хвиль у рідинах, намагався визначити довжину світлової хвилі та наочно демонстрував фізичні явища — задовго до того, як це стало стандартом університетського викладання.
Саме тому Етвешу приписують перше рентгенівське обстеження в Угорщині. Перший рентгенівський знімок у Будапешті — зображення руки самого Лоранда — був зроблений близько 130 років тому, незабаром після відкриття рентгенівських променів. Тоді подібні експерименти проводилися не у лікарнях, а в лабораторіях фізиків.
Рентгенівське випромінювання дуже швидко змінило медицину: воно дозволило бачити переломи, сторонні предмети та приховані пошкодження. Те, що у XXI столітті вважається рутинною діагностикою, починалося з наукової цікавості — і Етвеш опинився серед тих, хто першим випробував нову технологію на практиці.
Батько сподівався, що Лоранд стане юристом
Етвеш Лоранд народився 27 липня 1848 року в Буді, у родині, де культура та освіта цінувалися особливо високо. Його батько, барон Йожеф Етвеш (Eötvös József), був міністром релігії та народної освіти, а також відомим письменником і поетом. Він розраховував, що син, який виявляв особливий інтерес до літератури, обере кар’єру юриста та продовжить сімейну традицію служіння суспільству.
Проте Лоранд захопився природничими науками. Під впливом учителів він зосередився на фізиці, залишивши мрії батька про юриспруденцію. Уже у 24 роки він став професором теоретичної фізики в Будапештському університеті, а через рік — членом-кореспондентом Академії наук, ставши її дійсним членом ще через десять років.
Міністр, який пішов з політики заради науки
Етвеш Лоранд, ледь досягнувши сорока років, був обраний президентом Угорської академії наук, що стало визнанням його видатних заслуг у галузі науки. Подібно до свого батька, він також обіймав посаду міністра релігії та народної освіти, але незабаром зрозумів, що політика заважає його науковій роботі.
У 1891 році він заснував Математичне та фізичне товариство, а чотири роки потому — Колегіум Етвеша, названий на честь свого батька. Навіть в останні роки, коли його мучила серйозна хвороба, учений продовжував займатися експериментальною фізикою, керував польовими дослідженнями та майже до самої смерті публікував наукові статті.
Лоранд помер 8 квітня 1919 року. Похорон відбувся з почестями в Угорському національному музеї та на кладовищі Керепеші (Kerepesi). Альберт Айнштайн, дізнавшись про смерть Лоранда, назвав його «князем фізики».
Університет має його ім’я не просто «на честь»
Університет Етвеша Лоранда (Eötvös Loránd University, ELTE) у Будапешті має його ім’я не просто як знак поваги. Лоранд був не лише професором, а й реформатором, а згодом — ректором університету. Він створив сучасну систему викладання фізики, де акцент робився не лише на теорії, а й на експериментальній роботі студентів, що наприкінці XIX століття вважалося справжньою інновацією.
Після Другої світової війни, з початку 1950–1951 навчального року, Будапештський університет науки та техніки за рішенням президентської ради Угорської Народної Республіки та зі схваленням Ради міністрів отримав ім’я Етвеша Лоранда. У газетних повідомленнях того часу зазначалося, що, попри зусилля реакціонерів, потік студентів із робітничого класу досяг рекордних рівнів у цьому навчальному році.
Більшість наукових робіт Етвеша були опубліковані у виданнях Угорської академії наук. Учений також публікував свої праці німецькою та французькою мовами. Результати багатьох його досліджень збереглися лише в рукописному вигляді.
Лоранд брав активну участь в університетській освіті, науковій підготовці та розвитку наукового життя Угорщини. Цим питанням він присвятив численні трактати та інші праці.
Джерела:
- https://tudas.hu/eotvos-lorand-altal-keszitett-fotokbol-all-ossze-a-hires-tudos-elete-es-munkassaga/
- https://mta.hu/tudomany_hirei/eotvos-lorand-evfordulo-tudomanyos-palya-eletrajz-kutatasi-eredmenyek-109572
- https://ujkor.hu/content/eotvos-lorand-az-ember
- https://www.instagram.com/p/DTkpHHNDBfY/
- https://www.origo.hu/nagyvilag/2025/12/rontgenfelvetel-elso-wilhelm-conrad-rontgen
- https://rubicon.hu/hu/kalendarium/1848-julius-27-eotvos-lorand-szuletese
- https://www.valaszonline.hu/2025/07/25/eotvos-lorand-fenykepei-fortepan-muszaki-es-kozlekedesi-muzeum-foldtani-szolgalat-hegymaszas-turizmus-tortenelem-szabadido/