Ференц Карінті — талановитий угорський драматург, поет, перекладач, критик, один із творців гумористичної літератури XX століття. Цей письменник є триразовим лауреатом премії Йожефа Аттіли та посмертним членом Цифрової літературної академії, — пише budapest1.one.
Складне дитинство
З’явився на світ майбутній письменник 2 червня 1921 року в Будапешті в сім’ї Фрідьєша та Аранки. Хлопчик був третьою дитиною у батьків. У дитинстві йому дали прізвисько Чині, і через десятиліття він, як і раніше, був відомий під цим ім’ям серед близьких і друзів.
Початкову освіту Ференц здобув у “Reichsdeutsche Schule”, яка розташовувалася на вулиці Damjanich. У 1935 році вступив до гімназії Етвеша Йожефа, а в 1939 році склав випускні іспити.
Атмосфера рідної домівки справила великий вплив, як на дитинство, так і значною мірою на творчість Ференца. Кілька його оповідань, драм і спогадів розповідають про богемний спосіб життя родини Карінті. Як з’ясовується, що голова сімейства мав постійні фінансові труднощі, і на тлі цього дуже сварився з дружиною, яка мала складний характер, і не змогла створити умови спокійного життя для дітей і чоловіка.
29 серпня 1938 року Фрідьєш Карінті пішов із життя. Побут і забезпечення сім’ї лягли на плечі юного Ференца. Він став єдиним годувальником сім’ї, керуючи невеликим магазином пряжі, який давав кошти на існування. У 1941 році завдяки підтримці родичів по материнській лінії, Карінті вступив на угорсько-італійсько-англійського відділення Католицького університету Петера Пазманя. У 1945 році закінчив його, потім здобув ступінь доктора лінгвістики й написав дисертацію під назвою “Olasz jövevényszavaink címmel írta”. У 1943 році світ побачив його перший роман “Don Juan éjszakája”. Однак він не набув резонансу, у цьому велику роль відіграла Друга світова війна. У 1944 році Карінті призвали до армії. Він не хотів служити, тому певний час із підробленими документами переховувався в столиці. Якраз у цей період його мати померла в концтаборі Освенцим.
Розквіт творчості
У 1946 році вийшов другий роман письменника “Szellemidézés”. Одна з сюжетних ліній розповідає про останні місяці життя батька Карінті, а інша — показує інтелектуальні ігри його кола друзів, їхню своєрідну систему внутрішніх стосунків і правил. У 1947 році було опубліковано ще один роман “Kentaur”. У ньому ілюструється необхідність вибору між наукою і мистецтвом. У 1949 році Карінті став одним з останніх лауреатів премії Баумгартена. А його твори отримали безліч позитивних відгуків від критиків і читачів.
Прихід до влади комуністів призвів до перевороту в мисленні та творчому стилі Карінті. Річ у тім, що він був одним із письменників буржуазного походження, які протягом кількох років пристосовували свою творчість до очікувань угорської літературної політики, розробленої за моделлю Сталіна-Жданова. Твори з його збірки оповідань “Szép élet” були написані в дусі соціалістичного реалізму.
У 1949 році замість гуманітарного факультету в Будапешті, де він би міг улаштуватися викладати на кафедру Дезсо Паіса, Карінті підписав контракт із Національним театром як драматург, але провів там лише один сезон. У 1950 році вийшла збірка репортажів про зміни в країні під назвою “Útközben”. Цього ж року письменник отримав свою першу премію Аттіли Йожефа.
У 1951-1953 роках Ференц став журналістом газет “Magyar Nemzet” і “Szabad Nép”. У 1953 році Карінті опублікував свій роман “Budapesti tavasz”, у якому всі дії відбуваються під час облоги Будапешта. Робота вирізняється добре читабельною та сюжетно насиченою. У збірці “Hazai tudósítások” (1954) розповідається про почуття розчарування в нещодавніх подіях, що відбуваються в Угорщині. У цей період письменник був нагороджений другою премією Аттіли Йожефа, а в 1955 році — премії Кошута.
У 1956 році світ побачив “Irodalmi történetek”, який знаменував важливу зміну в кар’єрі Карінті. До нього увійшли такі твори: “Baraklekvar”, “A titkár”, “Ferencvárosi sív”. Ця збірка вмістила в себе коротку прозу письменника, автобіографічні анекдоти.
Найбільшу популярність письменнику приніс абсурдно-аутопічний роман “Epepe” (1970). У центрі оповіді головний герой Будай, який має вирушити на лінгвістичний конгрес у Гельсінкі, але натомість потрапляє в незнайоме місто. Там він так і не зміг пристосуватися до нових умов існування.
Глибокий зміст творів
Романи й оповідання “Három huszár” (1971), “Ősbemutató” (1972), Marich Géza utolsó kalandja” (1979) дедалі більше вказують на намір письменника об’єднати різні жанри в одне ціле. Між персонажами й темами різних творів Карінті є багато спільного, а отже, окремі роботи можна читати як глави фрагментарного роману. Визначальною рисою стилю письменника став реалізм, приправлений іронією і гумором, з ідеально опрацьованими характерами, унікальним сюжетом, цікавою передісторією.
Твори 1980-х років дедалі більше розкривають самого автора: “Óvilág és Újvilág” (1985), “Uncle Joe” (1978), у яких є багато особистих нотаток, зроблених письменником під час мандрівок Італією. Остання збірка, яка була опублікована при житті Ференца — “Staféta” (1991) вмістила в себе різножанрові твори та інтерв’ю. Варто зазначити, що Карінті був пристрасним мандрівником. Починаючи з 1940 року, він об’їздив майже весь світ, від США до Японії.
29 лютого 1992 року Ференц Карінті помер, залишивши наступним поколінням свої унікальні роботи, написані від душі.